/kursova_robota_2003.doc
Нестандартні форми і методи навчання на уроках математики як ефективний засіб активізації пізнавальної діяльності учнів.
Зміст
Вступ 4
Розділ І. Поняття активізації навчальної діяльності.
1.1.Роль основних психологічних процесів у навчанні 6
1.2.Принципи активізації пізнавальної діяльності 7
1.3.Використання можливостей сучасного уроку математики
для активізації пізнавальної діяльності учнів 9
Розділ ІІ. Нестандартні форми навчання - як один з видів навчання учнів.
2.1. Урок як основна форма організації навчання 15
2.2.Cуть нестандартних форм діяльності при викладанні
математики 18
2.3.Класифікація нетрадиційних педагогічних технологій 19
2.4.Особливості нетрадиційних форм уроків в сучасній
школі 21
2.5. Шляхи використання нетрадиційних форм навчання 22
2.6.Ефективність застосування нетрадиційних форм навчання 28
2.7.Нестандартний урок як форма організації навчання 29
Розділ ІІІ.Розробка методики нестандартних форм навчання учнів
основної школи на уроках математики
3.1. Розробка та проведення уроку-казки 36
3.2. Розробка й проведення уроку – гри 37
3.3. Розробка й проведення лабораторно-практичних робіт 40
Розділ ІV.Нестандартні методи на уроках математики
4.1.Суть нестандартних методів, які використовуються на уроках
математики 43
4.2.Вплив нетрадиційних методів на мотивацію навчального
процесу 47
Висновок 50
Використана література 52
Додатки 53
Вступ
"Для досягнення визначних наукових успіхів потрібно мати не тільки рідкісний талант, але також надзвичайну силу характеру, терпіння, мужність, правдолюбство..."
Джеймс Франк
Одним з основних завдань сучасної школи є підготовка учнів до життя в сучасному техногенному суспільстві В період формування особистості школярів, оберігаючи їх природну індивідуальність, необхідно зосереджувати зусилля на вихованні в учнів впевненості, віри в свої можливості, компетентність, ініціативність, співробітництво, навички роботи в колективі, розвиток логічного мислення, бачення проблем та прийняття рішень щодо їх подолання, одержання і використання інформації, самостійне навчання, планування своєї діяльності, розвиток комунікативних навичок.
Важливою проблемою сьогодні залишається питання урізноманітнення навчального процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення сфери їх інтересів. Сучасним учням доступні найрізноманітніші джерела інформації, але часто саме наявність готової інформації сприяє розвитку пасивності. Зникає прагнення до пошуку, пізнання, творчості, тобто діяльності.Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.
Зацікавити учнів математикою, навчити їх працювати творчо, розвивати їх мислення та природні здібності - основне завдання сучасної школи. Тому нестандартні форми і види роботи вчителя на уроках і в позаурочний час дають змогу розвивати логічне мислення учнів, розвивати індивідуальні і пізнавальні здібності кожної дитини, виховувати в учнів впевненість, віру в свої можливості, взаєморозуміння в класному колективі, що характеризується залучення всіх учнів до спільної діяльності.
Головне завдання вчителя – створити такі умови на уроці, за яких дитина, виконуючи навчальне завдання, несподівано для себе доходить висновку, що розкриває всю красу процесу пізнання. Для цього педагог у навчальному процесі повинен використовувати різноманітні методи симулювання навчальної діяльності.
Основний аспект повинен ставитися на творчу співпрацю вчителя та учнів.
Розділ І. Поняття активізації навчальної діяльності.
1.1.Роль основних психологічних процесів у навчанні
Проблема активізації пізнавальної діяльності учнів була, є і буде актуальною завжди. Від її розв’язання залежить ефективність навчальної діяльності , розвиток інтересу до навчання. У педагогічних дослідженнях найчастіше активізацію пізнавальної діяльності розглядають, як таку організацію сприйняття навчального матеріалу учнями, при якій засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв’язків між явищами, порівняння нової інформації з відомою, конкретизації, узагальнення, оцінки навчального матеріалу з різних точок зору. Також, відмічається, що активізація – це діяльність, яка спрямована на стимулювання процесу усвідомлення учнями їхніх загальних інтересів і потреб як єдиної групи, визначення необхідних засобів тактичних дій для досягнення усвідомлених цілей.
Активність учнів виражається через запитання прагнення мислити, пізнавальну самостійність в процесах сприйняття, відтворення, розуміння, творчого застосування. Ознаками сформованості активності особистості виступають: ініціативність, характеристика діяльності, енергійність, інтенсивність, ставлення до діяльності, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість. Тому можна виділити певні рівні активності учня в навчальній діяльності.
1.Низький – вчитель повідомляє знання, ставить запитання, дає відповіді, показує як розв’язується завдання, а учень слухає, записує пригадує повідомлене.
2.Середній – завдання розв’язуються спільними зусиллями вчителя і учнів; учні залучаються у частковий пошук.
3.Високий – самі учні здійснюють активний пошук відповіді, знаходять власні способи розв’язання.
Головна мета активізації – формування активності учнів, підвищення якості навчально-виховного процесу.
У педагогічній практиці використовують різні шляхи активізації навчальної діяльності, основні у тому числі – різноманітні нестандартні форми, методи, засоби, та вибір їх поєднань, які стимулюють активність і самостійність учнів. Найбільш активізуючий ефект, під час занять, дають ситуації, у яких учні самі повинні: відстоювати свою думку;брати участь у дискусіях і обговореннях;ставити питання своїм товаришам та вчителям; рецензувати відповіді своїх товаришів; оцінювати відповіді й письмові роботи товаришів; займатися навчанням відстаючих; пояснювати слабшим учням незрозумілі місця; самостійно вибирати посильне завдання; знаходити кілька варіантів можливого рішення проблеми; створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих їм способів вирішення.
1.2.Принципи активізації пізнавальної діяльності
При виборі тих чи інших методів необхідно передусім прагнути продуктивності результату. При цьому від учня не лише зрозуміти, запам’ятати, відтворити отримані знання, а й уміти ними оперувати, застосовувати в практичній діяльності, розвивати, адже рівень продуктивності навчання залежить від рівня активності навчально-пізнавальної діяльності учня.
Пинцип проблемності.
Шляхом послідовно дедалі складніших завдань чи запитань створення у мисленні учня таку проблемну ситуацію, для виходу з якої йому бракує наявних знань, і він мусить сам активно формувати нові знання з допомогою вчителя і з допомогою інших учнів, виходячи з свого чи чужого досвіду, логіки. Особливість застосування цього принципу у тому, що повинно спрямувати на рішення відповідних специфічних дидактичних завдань: руйнація невірних стереотипів, формування прогресивних переконань, економічного мислення.
Принцип забезпечення максимально можливої адекватності навчально-пізнавальної діяльності характеру практичних завдань.
Суть цього принципу у тому, щоб організація навчально-пізнавальної діяльності учнів за своїм характером максимально наближається до реальної діяльності. Це й повинно забезпечити разом із принципом проблемного навчання перехід від теоретичного осмислення нових знань до практичного осмислення.
Принцип взаємонавчання.
Для успішної самоосвіти необхідні як теоретична база, так і уміння аналізувати та узагальнювати явища, факти, інформацію; вміння творчо підходити до поставлених завдань; здатність робити висновки з своїх та чужих помилок; вміти актуалізувати і розвивати знання та вміння.
Принцип індивідуалізації.
Це організація навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей учня. Усе це вимагає застосовувати такі форми й ефективні методи навчання,котрі за можливості враховували б індивідуальні особливості кожного учня, тобто реалізувати принцип індивідуалізації процесу.
Принцип самонавчання.
Цей принцип дозволяє індивідуалізувати пізнавальну діяльність кожного учня з урахуванням їхнього особистого активного прагнення до поповнення й удосконалення власних знань і умінь, вивчаючи самостійно додаткову літературу, одержуючи консультації.
Принцип мотивації
Активність як самостійної, так і колективної діяльності можна лише за наявності стимулів. Тож у числі принципів активізації особлива увага відводиться мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Головним у початку активної діяльності мусить бути не вимушеність, але бажання вирішити проблему, пізнати щось, довести.
Принцип дослідження проблем
Процес вивчення того чи іншого явища чи проблеми повинні за всіма ознаками носити дослідницький характер. Це є ще одним істотним принципом активізації навчально-пізнавальної діяльності: принцип дослідження досліджуваних труднощів і явищ.
1.3.Використання можливостей сучасного уроку математики для активізації пізнавальної діяльності учнів
Розумова активність учнів у процесі навчання математики має особливе значення у формуванні понять, осмислені їх, практичному застосуванні й особливо оперувати цими поняттями. Розглянемо методи та форми роботи для реалізації цих цілей: груповий метод під час розв’язання задач. Робота в парах. Різні форми роботи з книжкою. Застосування різних видів заохочень. Самостійні роботи із застосуванням аналогій, порівнянь, карток інструкцій і консультацій.
Використання на уроках елементів історизму, зацікавленості (уроки-казки, уроки-подорожі, уроки-кросворди і т.д.). Використання проблемних ситуацій. Виклад матеріалу блоками.
Робота з підручником.
Широкі можливості активізації учнівської діяльності на різних етапах і рівнях дає робота з підручником.
Основні види роботи з підручником:
Складання плану прочитаного.
Конспектування прочитаного.
Зіставляння змісту тексту з поясненням вчителя.
Порівняння і узагальнення матеріалів кількох параграфів.
Пошук відповідей на поставлені питання.
Виділення в тексті основних структурних елементів.
Систематизація викладених фактів, класифікація понять.
Самостійне вивчення невеликого розділу тексту.
Робота з малюнками, таблицями, схемами.
Виконання за описом у підручнику спостережень і дослідів.
Усні вправи як одна із форм роботи на уроці математики.
Однією з ефективних форм організації колективної та індивідуальної самостійної роботи учнів на уроках математики є систематичне виконання усних вправ на всіх етапах навчання. Учитель повинен орієнтуватися на те, що, виконуючи усні вправи, учні не тільки здобувають обчислювальні навички, а насамперед, закріплюють теоретичні знання, тренують увагу і пам'ять. Зважаючи на те що усне опитування на уроках математики є однією з основних форм оперативної перевірки знань і вмінь учнів, його треба використовувати на кожному уроці: під час перевірки домашнього завдання, актуалізації знань із нового матеріалу, фронтального опитування, планового, тематичного обліку знань, а також під час контролю. Зокрема, вдало підібрана система усних вправ сприяє розвитку логічного мислення учнів, підвищує їхню математичну культуру, формує навички тотожних перетворень, підвищує творчу активність, привчає до уважності, формує вміння планувати свою діяльність.
Усні вправи можна розділити на такі види:
 Умова вправи сприймається на слух, і після її виконання учні, нічого не записуючи, повідомляють результат.
Учні читають умову вправи (з підручника або дошки), а розв'язують задачу усно.
Учні, розглянувши рисунок і коротку умову задачі з геометрії, усно знаходять усі необхідні співвідношення між елементами зображеної фігури й надають відповідь.
За умовою задачі учні складають відповідний схематичний рисунок геометричної фігури або графіка функції, або стислу умову текстової задачі, а розв'язання виконують без записів.
Учням із початковим рівнем навчальних досягнень можна запропонувати повторити розв'язання завдань, що попередньо були розглянуті в класі. Такий диференційований підхід сприяє мобілізації уваги й спонукає до активної участі в роботі не тільки сильних, але й слабких, неуважних учнів.
За допомогою усних вправ з геометрії на готових кресленнях можна розв'язати дидактичні задачі на: формування навичок застосовувати відповідні теореми до розв'язування задач; засвоєння теоретичних знань із поточного матеріалу; організація навчальної самостійної роботи учнів у процесі розв'язування задач; розвиток мовлення учнів.
Усні вправи з геометрії на готових рисунках допомагають заощадити час, збільшити обсяг матеріалу, що розглядається на уроці, підвищити ефективність уроку, оскільки не витрачається час на виконання креслення.
Отже, усні вправи мають, різне дидактичне призначення, їх можна розділити на такі три групи:
вправи для актуалізації опорних знань;
вправи для сприйняття й свідомого осмислення матеріалу;
вправи на застосування набутих знань.
Вправи першої групи вчитель може використовувати перед поясненням нового матеріалу, їх можна вважати підготовкою до сприйняття теоретичного матеріалу, вони полегшують вивчення нових понять, тверджень, властивостей.
Вправи другої групи сприяють глибокому усвідомленню вивченого матеріалу, допомагають учням засвоїти ту або іншу тему. Такі вправи доцільно використовувати після пояснення нового матеріалу, коли учень утомився й можна попрацювати усно. Одночасно вчитель має можливість перевірити глибину засвоєння нового матеріалу. Вправи третьої групи дають можливість застосовувати набуті знання. Виконання таких вправ сприяє формуванню вмінь і навичок, розвиває логічне мислення, творчі здібності.
Готуючись до уроку, потрібно ретельно відбирати матеріал, систематизувати його, продумувати перехід від одного завдання до іншого відповідно до мети навчання. Під час складання системи завдань і визначення форм організації усної роботи вчитель повинен ураховувати індивідуальну підготовку учнів, схильність й здатність до усних обчислень.
Необхідно розуміти, що особливо вагоме значення мають усні вправи для формування свідомого засвоєння означень, законів і властивостей арифметичних дій, степенів, логарифмів тощо. На простих, але різноманітних прикладах учні повинні відпрацьовувати навички використання властивостей і законів, що вивчаються. Іноді буває досить тільки змінити порядок дій, виконати кілька найпростіших перетворень, що спираються на означення, основні властивості математичного поняття, і розв'язання прикладу значно спрощується.
Вчителю треба пам'ятати, що фундаментом для подальшого засвоєння будь-якої теми є сформовані обчислювальні навички. Формуванню обчислювальних навичок сприяють раціональні прийоми обчислення. Під час складання завдань для усної роботи необхідно також враховувати вікові особливості дітей. На уроках у середній ланці можна застосувати нестандартний запис усного рахунку, а також усний рахунок у вигляді змагань, усний рахунок з елементами ігрової діяльності . Так, у п'ятому класі можна застосувати «Математичне лото», причому не завжди лото повинен виготовляти сам учитель. Іноді, наприкінці вивчення теми, учням можна запропонувати самостійно виготовити «Математичне лото». Зазвичай учні з ентузіазмом виконують таку роботу, а ще з більшим азартом грають у «лото» на уроці, обмінюючись, картками. один з одним. Самостійно виготовляючи «Математичне лото», учні повторюють тему, що вивчили; вчаться виділяти в ній головне; відбираючи завдання, аналізують та систематизують їх. Скласти завдання складніше, ніж його розв'язати. У результаті цього розвивається творча активність дітей, проявляється їхня ініціатива.
З метою урізноманітнення форм проведення аналізу контрольної роботи можна запропонувати учням провести змагання «Хто швидше?» між рядами або між хлопчиками й дівчатками. До завдань змагання включаються приклади, аналогічні завданням контрольної роботи, але такі, з якими можна впоратися усно. Це дає можливість більш ефективно проаналізувати контрольну роботу, оскільки під час такого змагання формується вміння зосереджуватися, спостерігати. А головне, підвищується інтерес дітей до математики.
На уроках можна проводити усні контрольні роботи, безпосередньо перед плановими контрольними роботами. На дошці записується умова. Учні, усно розв'язавши відповідне завдання, записують відповідь у зошит (відповідь записується за командою вчителя). Усна контрольна робота трохи відрізняється від традиційної. Тут учень ніби сам себе контролює за допомогою завдань учителя. Учень робить висновки про свій рівень засвоєння матеріалу, вчитель не бачить його невдач. Тому усна контрольна робота частіше має навчальний характер. Під час проведення усної контрольної роботи учень змушений працювати в темпі, який задає вчитель, контролювати свої дії і використовувати увесь матеріал теми. Очевидно, що, хоча такий урок і називається усною контрольною роботою, не завжди контроль є головною його метою.
Найвища мета уроку — навчання раціональних прийомів роботи, без яких неможлива творчість. Робота може тривати частину уроку або весь урок.
Незважаючи на позитивне сприяння усної роботи засвоєнню знань, формуванню вмінь та навичок, не слід надмірно нею захоплюватися. Важливо, щоб усна робота була органічно пов'язана і збалансована з письмовими видами роботи на уроці. Проведення усної роботи є одним із засобів навчання математики, а не є самоціллю.
Розділ ІІ. Нестандартні форми навчання - як один з видів навчання учнів
2.1. Урок як основна форма організації навчання.
Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.
Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.
Урок має такі особливості:
— є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;
— кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;
— на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;
— відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;
— є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;
— спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;
— сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.
У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків залежно від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапами навчальної діяльності — вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.
Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи:
1) урок засвоєння нових знань;
2) урок формування вмінь і навичок;
3) урок застосування знань, умінь і навичок;
4) урок узагальнення і систематизації знань;
5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;
6) комбінований урок.
Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою).
В. Онищук увів поняття мікро- і макроструктури уроку. Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв'язання дидактичних завдань на кожному його етапі.
Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв'язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.
Вдосконалення уроку відбувається за такими аспектами:
а) різноманітність видів уроків (урок ділова гра, урок прес-конференція, урок КВК, урок-змагання, урок-консиліум, урок-твір, урок-винахід, урок-залік та ін.);
б) максимальна щільність уроку;
в) насиченість уроку різними видами пізнавальної діяльності;
г) запровадження самостійної діяльності в роботі учнів;
ґ) використання програмованого і проблемного навчання;
д) здійснення міжпредметних зв'язків;
е) подолання перевантаженості учнів.
Цікавими для теорії і практики є власне нестандартні уроки. Суть їх полягає в такому структуруванні змісту і форм, яке викликало б насамперед інтерес в учнів і сприяло їхньому оптимальному розвитку і вихованню. До нестандартних уроків слід віднести інтегровані, міжпредметні, театралізовані, сугестопедичні, уроки з різновіковим складом учнів та інші.
Інтегрованими називаються уроки, мета яких — подати матеріал кількох тем блоками (В.Ф. Шаталов). Міжпредметні — уроки, які ставлять за мету "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів. Театралізовані уроки проводяться в умовах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Сугестопедичні уроки ще досить рідкі, тому що механізми дії підсвідомого поки технологічно не розроблений щодо педагогіки та окремих методик. Уроки з різновіковим складом учнів мають на меті подати блоками матеріал одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.
Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих "зунів" (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних.
2.2.Cуть нестандартних форм діяльності при викладанні математики
Сучасна педагогіка і психологія спрямовують свої зусилля на те, щоб виявити здібності, можливості та потреби кожного учня, максимально використати їх для розвитку його особистості. Одним із шляхів досягнення цієї мети є впровадження таких методів, засобів і організаційних форм навчання, які б активізували пізнавальну діяльність учнів, розвивали їх мислення, здібності, привчали працювати самостійно і творчо. Мова йде про інновації в педагогіці – відкриття нових форм, методів та засобів педагогічної діяльності; творча реалізація нових теоретичних концепцій, ідей, технологій, систем навчання і виховання. Цінність їх полягає в тому, що освітня, розвиваюча та виховна функції діють у тісному взаємозв’язку.
Нетрадиційні форми роботи вчителя навчають, організовують , розвивають пізнавальні можливості учнів; сприяють розвитку логічного мислення та аналітичних здібностей школярів; стимулюють і підвищують їх інтерес до вивчення математики; розвивають вміння приймати правилі рішення в різних життєвих ситуаціях, тобто готують до реального життя.
Таким чином, особливостями нетрадиційних форм і методів навчання є:
особиста орієнтація; висока активність всіх учасників; творчий підхід до розв’язання поставленого завдання; прагнення передбачити можливі наслідки прийнятих рішень; наявність нестандартних ситуацій; дух змагання;
вміння працювати в парі чи в групі; самостійна творча робота; висока відповідальність кожного учасника за свої дії.
2.3.Класифікація нетрадиційних педагогічних технологій.
1) Організаційні форми:
- класно-урочні;
- альтернативні;
- академічні;
- клубні;
- індивідуальні;
- групові.
3) Підхід до дитини:
- особисто орієнтований;
- гуманно-особистий;
- технологія співробітництва.
Все більше застосування на практиці знаходять окремі форми і методи, які притаманні інноваційним технологіям. Найбільш поширеними з них є такі: ділова гра; інтегрований урок; урок – семінар; урок конкурс; зустріч за круглим столом; брейн – ринг; урок – бенефіс; бліц – турнір; урок – подорож; КВК; урок – казка.
Інтегрований урок – це урок, в якому поєднується декілька шкільних предметів і відбувається зв’язок між ним. Інтегровані уроки математики і фізики ( хімії, біології, астрономії, географії, економіки ) дозволяють усвідомити необхідність математичних знань і методів для розв’язання проблем інших наукових галузей. Інтегрований урок математики та української мови сприяє розвитку вміння правильно формулювати й висловлювати свої думки, дотримуючись культури мовлення; поєднує точність і творчість, мислення і образність думки.
Ділова гра – це модель процесу ухвалення рішень у реальному випадку з чітко виявленою структурою. Ділова гра дозволяє створити виробничу ситуацію, під час розв’язання якої гравцям необхідно знайти правильну лінію поведінки. У ході гри кожному учаснику необхідно максимально мобілізувати свої знання, досвід, практичні навички. Особливо цінним є те, що тут справа не зводиться тільки до механічного використання знань. Виробляється вміння мислити системно, продуктивно; пробуджується прагнення до пошуку нових ідей; виникає інтерес до предмету. А це вже крок до творчості.
Основна ідея ділової гри полягає в тому, щоб створити на уроці виробничу ситуацію, в якій учень, поставивши себе на місце людини того чи іншого фаху, відчує значення знань у виробничій сфері, самостійно оволодіє необхідним практичним матеріалом, застосує отримані знання на практиці.
Ділову гру можна організувати з питань економіки і бізнесу, екології, банківської справи. Саме під час використання такої форми роботи відбувається професійна орієнтація учнів, їх знайомство з основними видами діяльності людини.
Урок у формі усного журналу має значне пізнавальне навантаження і служить вдалим підсумком вивчення будь-якої теми. Така форма проведення уроку через чергування інформаційних та контролюючих сторінок не втомлює дітей і дає їм позитивний заряд.
Зустріч за круглим столом або урок – конференція дозволяє учням відчути себе фахівцями тієї чи іншої спеціальності: економістами, технологами, банкірами, підприємцями, інженерами, які розв’язують проблеми різних галузей життя, застосовуючи математичні знання.
Урок – бенефіс або ,, свято однієї задачі ’’ – це урок, під час якого визначається значущість, необхідність, часте використання тієї чи іншої теореми, ,, опорної ” задачі, математичного поняття чи геометричної фігури.
Дидактична гра - широко використовується як засіб навчання, виховання, розвитку особистості учнів. Гра – це творчість, гра – це праця. У процесі гри в дітей формується звичка зосереджуватися, мислити самостійно; розвивається увага, уява, прагнення до знань.
Не обов’язково дидактичні ігри проводити на підсумкових уроках з тієї чи іншої теми: бліц – опитування, естафету, вікторину можна вдало застосовувати під час актуалізації опорних знань чи закріплення вивченого матеріалу та на традиційному уроці.
Використання інноваційних технологічних елементів і вироблення чітких рекомендацій щодо їх застосування істотно полегшують роботу вчителя, допомагають підтримати інтерес учнів до предмету, служать базою для творчої співпраці педагога та школярів.
2.4.Особливості нетрадиційних форм уроків в сучасній школі
Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від планових, для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності студентів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення між предметних зв’язків, усунення перевантаженості учнів.
Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню.
Крім провідної форми організації навчальної діяльності учнів – уроку, використовують також допоміжні форми: семінари, практикуми, лекції, навчальні екскурсії, предметні гуртки, факультативні заняття, індивідуальні т та групові консультації. Все більша кількість учених схиляється до думки про доцільність створення циклів уроків, проведення яких сприяло б залученню учнів до тих видів діяльності, в процесі яких досягаються намічені цілі. Циклом називають певну послідовність уроків, об'єднаних за будь-яким критерієм, яка може повторюватися. Так, за І. Підласим, цикл може включати: вступний урок; уроки засвоєння нових знань; уроки розвитку но-вих умінь, навичок; уроки узагальнення, систематизації; уроки контролю та корекції знань і вмінь; підсумковий урок.
Під час організації та проведення уроку необхідно дотримуватися певних вимог, а саме: загальних, виховних, дидактичних, психологічних, розвиваючих та гігієнічних. Виховні вимоги передбачають реалізацію виховних функцій навчання. Дидактичні задачі уроку реалізуються в реальній педагогічній діяльності через учбові задачі (задачі для учнів). Це вирішення учнями задач, виконання вправ, розбір речень тощо. Ці задачі відображають навчальну діяльність учнів в конкретних навчальних ситуаціях. Психологічні вимоги поляга-ють у врахуванні психологічних особливостей учнів, стимулюванні позитивного ставлення до навчання, формуванні позитивної мотивації. Розвиваючі – сприяють гармонійному розвитку дитини. Гігієнічні вимоги спрямовані на забезпечення на уроці умов, що не шкодять здоров’ю учнів тощо.
2.5. Шляхи використання нетрадиційних форм навчання.
Форма навчання – цілеспрямована організація взаємодії вчителя і учнів, що характеризується розподілом навчально-організаційних функцій, добором і послідовністю ланок навчальної роботи, режимом часовим і просторовим ;цілеспрямована, чітко організована, змістовно насичена й методично забезпечена система пізнавального та виховного спілкування, взаємодії, відносин учителя й учнів. Функції форм навчання: навчально-освітня, виховна, організаційна, психологічна, розвиваюча, інтегративно-диференційна, систематизуюча, координаційна, стимуляційна;
спосіб організації навчання на різних його рівнях. Сутність першого рівня охоплює всі явища, що стосуються навчання як педагогічного процесу в цілому. Названому рівню відповідають системи навчання: індивідуальна; індивідуально-групова; групова. Сутність другого рівня охоплює групу явищ, що стосуються відносно самостійної ланки навчального процесу - навчального заняття. Зокрема застосовуються такі форми: урок, лекція, семінар, навчально-практичне заняття, екскурсія, дидактична гра, залік, колоквіум, домашнє завдання. Сутність третього рівня характеризує навчальну діяльність учнів на занятті: колективна (колективно-фронтальна,колективно-групова, робота в парах);індивідуальна (індивідуально-фронтальна, індивідуально-групова, індивідуальна);зовнішня сторона організації навчального процесу, пов'язана з кількістю учнів, які навчаються, часом та місцем навчання, а також порядком його здійснення.
Основні форми організації навчальної роботи: урок,
екскурсія, заняття в навчальних майстернях, форми трудового та виробничого навчання, факультативні заняття, домашня робота, форми позакласної навчальної роботи (предметні гуртки, студії, наукові товариства, олімпіади,конкурси).
Індивідуальна форма організації навчання: кожен виконує свої завдання самостійно, незалежно від інших. Індивідуальна робота дозволяє диференціювати зміст педагогічного процесу, засоби, способи дій, види діяльності школярів; створює сприятливі умови для самовираження особистості; врахування у процесі навчання індивідуально-типологічних особливостей нервової системи, здібностей, темпераменту, рівня інтелектуального розвитку дитини. Дана форма організації навчання полягає у тому, що учень виконує свої шкільні завдання незалежно від товаришів, користуючись при цьому допомогою вчителя безпосередньо (коли виконує домашню роботу на основі рекомендацій, отриманих у класі); учень виконує навчальні завдання індивідуально, користуючись при цьому безпосередньо або опосередковано допомогою викладача (репетиторство, вивчення підручника).
Переваги: дозволяє повністю індивідуалізувати зміст і темп навчання; здійснювати постійний і більш повний контроль як за ходом, так і за результатами роботи учня; вчитель одержує можливість модифікувати власну діяльність, пристосовувати її до мінливої, проте контрольованої, ситуації.
Недоліки: невигідно з економічної точки зору; різко обмежує сферу впливу викладача; учень не має можливості співпрацювати зі своїми однолітками.
Позитивні сторони: краще врахування особливостей кожного школяра (характер сприймання, мислення, уваги, пам'яті, рівень підготовки, особливості темпу роботи, інтереси, ставлення до навчання); дозволяє максимально диференціювати навчальні завдання за їх змістом, а також контроль і оцінку результатів.
Слабкі сторони: потребує великих витрат сил і часу вчителя; забезпечуючи успіхи одного учня, призводить до зниження якості навчання інших учнів (враховуючи велику наповненість класів у частині шкіл).
Групова форма організації навчання сприяє формуванню відповідальності, готовності надати допомогу іншому, поширює межі міжособистісних взаємин, розвиває пізнавальну активність та самостійність учнів.
Групова робота може бути: однаковою за змістом для кожного члена групи; різною для кожного та комбінованою; застосовується як на уроках, так і під час виконання домашньої роботи, а також на заняттях за інтересами.
Форми цих занять: єдина для всіх групова робота має за мету одночасне вирішення на уроці постійними групами (3-5 чол.) одних і тих же практичних чи теоретичних завдань. Групова робота, індивідуальна для кожного, полягає в одночасному вирішенні на уроці або вдома постійними (з декількох людей) групами різноманітних завдань, до того ж кількість завдань може відповідати кількості груп або бути меншою. Групова комбінована робота полягає у поєднанні за необхідністю групової, єдиної для всіх роботи, з груповою роботою, різною для кожного. Бригадна робота характеризується виконанням постійними групами (бригадами) практико-виробничих завдань у шкільному кабінеті, навчальній майстерні, на шкільній ділянці або на виробництві; вчитель одночасно навчає цілу групу учнів, і спілкування в класі мас групову структуру; форма організації навчання в малих групах на основі співробітництва з чітко розподіленими ролями; клас тимчасово розподіляється на декілька груп. Даються єдині або диференційовані завдання. Дозволяє організовувати самостійну роботу школярів, вона сприяє формуванню потреби в самоосвіті. Є можливості співробітництва серед учнів.
Головні ознаки групової форми уроку: клас на даному уроці розбивається на декілька груп для вирішення конкретних навчальних завдань; кожна група отримує певне завдання й виконує його спільно під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя; завдання виконується у такий спосіб, який дозволяє враховувати та оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи; склад групи не постійний, вона добирається таким чином, щоб із максимальною ефективністю для колективу мали реалізовуватися навчальні можливості кожного члена групи. Така форма організації навчальних занять, за якою для певної групи школярів ставиться спільне завдання навчально-пізнавальної діяльності.
Позитивні сторони: більші можливості для врахування диференційованих потреб учнів, для кооперування діяльності школярів, для організації їхнього взаємоконтролю; значне підвищення інтересу учнів до навчання.
Слабкі сторони: загроза перекладання тягаря навчання на плечі самих учнів; при тривалій груповій роботі вчителю дуже важко постійно підтримувати в класі напружений робочий стан; насиченість програм навчальним матеріалом не дозволяє довго використовувати групову форму, оскільки темп вивчення нового матеріалу за нею порівняно невисокий; окремі учні, залишаючись пасивними, можуть скористатися результатами, які отримали інші учні.
Фронтальна форма організації навчання дає можливість взаємообміну, взаємозбагачення, емоційного «зараження»; створює умови для формування колективних почуттів, навичок колективної праці, школярі розв'язують загальними зусиллями певні завдання, працюють з однаковим матеріалом, застосовують одні й ті ж уміння, досягають спільних результатів.
Саме фронтальна робота передбачає формування індивідуальності, оскільки тільки порівнюючи себе з іншою людиною, оцінюючи себе й іншого, можна виробити своє, індивідуальне.
Недоліки: розшарування на групи кращих та гірших; можлива неприязнь за соціальним статусом тощо.Дана форма організації навчання орієнтована не на середнього учня, а на те спільне, що властиве всім учням як членам даного колективу (поняття «спільне для всіх» і «середній учень» не співпадають). Вона ж (робота) покликана сприяти подальшому розвитку цієї спільності, що досягається однаковим залученням усіх до виконання спільного завдання; колективна робота, що потребує особливо високого ступеня активності і самостійності учнів, створює у порівнянні з індивідуальною роботою відносно сприятливі умови для організації суспільного зв'язку у шкільному класі; одночасне виконання загальних завдань усіма учнями класу.
Позитивні сторони - вчитель забезпечує одночасне керівництво всіма учнями; активно керує сприйманням інформації, систематичним повторенням і закріпленням знань учнями всього класу.
Слабка сторона - недостатнє врахування індивідуальних особливостей, темпу діяльності кожного школяра, рівня попередньої підготовленості. Майже немає ділового спілкування між учнями; клас виступає як єдине ціле, а кожний учень окремо бере участь у діяльності як член колективу, виконуючи доручену йому частину загальної роботи.
Нетрадиційні форми навчання такі, що вже відомі в номенклатурі організаційних форм навчання, але їх актуалізація здійснюється в ті моменти, коли з'являються якісно нові соціальні завдання, з також форми, котрі відзначаються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оптимальність розв'язання навчально-виховних завдань.
Позаурочні форми організації навчання:домашня робота (закріплює знання, отримані на уроці, розвиває самостійність навчальної праці, формує потребу до самоосвіти); факультативи і предметні гуртки (диференціація навчання з урахуванням інтересів і схильностей учнів); додаткові заняття (індивідуальні, і групові) з метою попередження неуспішності, ліквідації пробілів у знан-нях учнів;практикуми в лабораторіях, майстернях, навчально-дослідній ділянці, що сприяють практичному викори-станню знань;семінарські заняття, ще дають простір для самостійної діяльності учнів;екскурсії на природу, виробництво, у музей, що збагачують наочність навчання; консультації, заліки, іспити, співбесіди. Семінарські заняття - обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу;
Практикум - форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні чи лабораторні роботи, застосовуючи знання, уміння, навички; факультативні заняття - (від лат.- необов'язковий) - навчальний курс; не обов'язковий для відвідування; навчальна екскурсія (лат. - прогулянка) - форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання; предметні гуртки - науково-освітні гуртки, організовані з метою розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів навчального плану школи й розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, художньої літератури й мистецтва, техніки тощо; домашня робота - самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків;допоміжні, позакласні, позаурочні, домашні, самостійні тощо. До них відносять: консультації, додаткові заняття, інструктажі, конференції, гурткові та факультативні заняття, клубну роботу, позакласне читання, домашню самостійну роботу учнів тощо. Для проведення цих занять не потрібен повний склад класу, вони проводяться поза розкладом обов'язкових навчальних занять: предметні гуртки, наукові товариства, олімпіади, конкурси, виставки учнівської технічної творчості.
2.6.Ефективність застосування нетрадиційних форм навчання.
Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих зунів (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних. Дидактика виходить з таких аспектів ефективності уроку:
керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напружена, досконало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів; ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів навчально-виховного процесу, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів; творчий підхід до розв'язання нестандартних завдань відповідно до наявних умов та можливостей; обґрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу ди-дактичних засобів; диференційований підхід до окремих груп учнів; ефективне використання кожної робочої хвилини на уроці; атмосфера змагання, стимулювання, дружнього спілкування, прогнозування навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень за-програмованих результатів.
Нестандартні уроки дозволяють урізноманітнювати форми й методи роботи, позбавлятися шаблонів, створюють умови для виховання творчих здібностей школяра, розширюють функції вчителя, дають змогу врахо-вувати специфіку певного матеріалу та індивідуальні особливості кожної дитини.
Використання нестандартних форм уроків сприяє формуванню пізнавальних інтересів школярів, діти безпосередньо беруть участь у процесі навчання. Пізнавальна діяльність учнів переважно має колективний характер, що створює передумови для взаємодії суб’єктів навчання, дає можливість для обміну інтелектуальними цінностями, порівняння й узгодження різних точок зору про об’єкти, які вивчаються на уроці.
Ефективність нестандартних уроків забезпечується за умови володіння вчителем методикою їх проведення та умілого використання таких уроків у певній системі в поєднанні з традиційними формами роботи.
Заціковила робота? Перейдіть собі по ссилці на початку тексту.
|
